Грижі міжхребцевих дисків у хондродистрафоїдних собак

Міжхребцевий диск складається з фіброзного кільця (щільна периферична частина диска) та драглистого ядра (центральна частина з високим вмістом води).

У хондродистрофоїдних порід собак (такса, пекінес, бігль, ши-тцу та ін.) відбуваються дегенеративні зміни диска: фіброзне кільце слабшає і втрачає здатність утримувати змінене драглисте ядро. При цьому навіть звичайне навантаження може спровокувати гострий вихід (екструзію) драглистого ядра через фіброзне кільце в хребетний канал (хвороба міжхребцевих дисків I типу за Хансеном). Це спричиняє контузію та компресію (стискання) спинного мозку. Пік захворювання зазвичай припадає на вік від 3 до 6 років.

Мал. 1. Схематичне зображення: ліворуч — здоровий міжхребцевий диск, праворуч — грижа міжхребцевого диска.

Симптоми залежать від локалізації та ступеня ураження спинного мозку. Найчастіше у таких собак грижі виникають у грудопоперековому відділі хребта. Біль може бути єдиним симптомом: тварини вигинають спину та напружують черевні м’язи. Найбільш поширеними ознаками є парез (часткова слабкість) або повна втрата рухової функції (параліч) тазових кінцівок. Власники помічають, що в улюбленця «заплітаються» задні лапи або він волочить їх по підлозі.

При тяжких ураженнях спостерігається нездатність до самостійного сечовипускання та дефекації. Важливим прогностичним показником є наявність глибокої больової чутливості; її відсутність свідчить про дуже тяжке, часто незворотне ураження спинного мозку.

Попередній діагноз ґрунтується на анамнезі (дані про початок хвороби), породі, віці та результатах неврологічного огляду. Для остаточного підтвердження діагнозу та точного визначення локалізації грижі використовують комп’ютерну томографію (КТ). Проте найінформативнішим методом, особливо для диференціації з іншими патологіями, є магнітно-резонансна томографія (МРТ).

Мал. 2. Осифікована грижа міжхребцевого диска (КТ-зображення).

Консервативне лікування вимагає суворого обмеження рухливості терміном на 4–6 тижнів. Тварину слід утримувати в клітці. Додатково можуть призначатися стероїдні або нестероїдні протизапальні препарати.

Консервативний підхід застосовують у випадках, коли єдиним симптомом є біль або легке порушення ходи без прогресування, а також якщо фінансові можливості власників обмежені чи тварині протипоказаний наркоз.

При легкому порушенні ходи таке лікування є успішним у 60–90% випадків. Проте ймовірність відновлення у тварин із повною втратою рухової функції та відсутністю глибокої больової чутливості протягом понад 48 годин становить менше 5%.

Хірургічне лікування рекомендоване в усіх інших випадках. Найпоширенішим методом є геміламінектомія (видалення частини дужки хребця над ураженим диском) з видаленням матеріалу диска, що випав у хребетний канал, та подальшою фенестрацією диска — створенням отвору у фіброзному кільці для видалення дегенеративно зміненого драглистого ядра.

Імовірність відновлення у собак, які зберегли здатність пересуватися, після операції перевищує 95%. Якщо ж рухова функція та глибока больова чутливість були відсутні понад 48 годин, шанси на відновлення становлять менше 20%.

Тривала фізіотерапія та дбайливий догляд мають вирішальне значення для реабілітації пацієнтів із грижею міжхребцевого диска.

Здоров’я вам і вашим улюбленцям! З повагою, клініка ветеринарної медицини «Дружочек».